01:36
Історія і традиції Різдвяного свята
Історія і традиції Різдвяного свята
Про дату  заснування
Різдво́ Христо́ве — велике християнське свято, день Народження Ісуса Христа, Спасителя світу і Відкупителя людей з полону гріха.



Римо-Католицька Церква, більшість протестантських церков, а також більшість православних, включаючи Константинопольську, Антіохійську, Александрійську, Кіпрську, Болгарську, Румунську й Грецьку церкви, святкують Різдво в ніч з 24 на 25 грудня.

Єрусалимська, Російська, Сербська, Грузинська православні церкви, усі українські православні церкви, а також Українська греко-католицька церква святкують Різдво в ніч на 25 грудня за старим Юліанським календарем, що в XX-ХХІ століттях відповідає ночі з 6 січня на 7 січня за сучасним Григоріанським календарем. Вірменська апостольська церква святкує Різдво 6 січня.
Протягом трьох перших сторіч християни не мали окремого свята Христового Різдва. Вперше Різдво почали святкувати лише в IV ст, коли вже були встановлені свята Великодня, Трійці й Епіфанії — Богоявлення. На сході Різдво довгий час святкувалося разом із святом Богоявлення 6 січня. Це свято поєднувало у собі  Христове Різдво і Хрещення Ісуса в ріці Йордані. Грецьке слово "Епіфанія" чи "Теофанія", що значить "З'явлення" чи "Богоявлення", у перших віках християнства означало не тільки появу Ісуса Христа при його хрещенні, але і його появу на землі, тобто його народження.

У VI ст. свята Єлена, мати імператора Костянтина Великого, побудувала у Вифлеємі храм на честь Христового Різдва. У кодексах імператора Теодосія з 438 року і імператора Юстиніяна з 535 року міститься закон про загальне святкування празника Христового Різдва.

  На Святвечір — 12 страв
У давнину  святкування Різдва мало певні регіональні відмінності. Наприклад, на Волині напередодні Різдва мастили хатню долівку, зносили оберемок сіна і стелили його під столом. Воно мало пролежати там до Водохрещ. Гарною ознакою було, якщо у ньому переспав пес або кіт. На Галичині  до хати вносили плуга або ярмо, столярські причандалля, а в інших — випікали тістечка у формі господарського реманенту або збруї, обрядовий хліб «Василі», який також ставили на покутття.



Як тільки на небосхилі з'являлася перша підвечірня зірка, всією родиною сідали за багатий стіл. Він дійсно був багатим — з дванадцяти різноманітних пісних страв, а звідси й назва «багата кутя» чи «багатий свят-вечір».

Першим, як і годилося, займав місце господар, а за ним інші члени родини. Під час святкової вечері намагалися не виходити з-за столу, розмовляти тихцем. Вставши, глава сімейства пропонував пом'янути покійників і запросити їх до свят-вечора. Вважалося, що саме в цей час всі близькі й далекі члени родини мають прийти до оселі, а відтак звільняли для них місця на лавах, ліжках, стільчиках, ставили страви і клали ложки. Слідом за господарем всі присутні виголошували молитву. Поетично-хвилюючі слова були звернені до тих, хто «заблукав у лісі, втопився у морі чи не повернувся з далекої дороги».

Обряд поминання померлих присутній в усіх регіонах. В одних випадках цим дійством започатковували вечерю, в інших — робили це наприкінці. Господар поіменно називав імена небіжчиків, приказуючи: «Хто вмер, той у ямі, а хто живий, той з нами» чи «Царство їм небесне, хай легенько лежиться, а нам легко живеться!». Натомість, залишивши трохи куті в мисці, клали в неї чи поруч ложки, а вдосвіта на Різдво дивилися, чи не перевернулася чиясь; це означало, що власник такої ложки «скоро піде з цього світу».

Наступну молитву виголошували нині сущим — усім членам родини, їм зичили здоров'я і щастя, бажали, щоб гуртом та в злагоді дочекатися наступного Різдва. Після цього господар брав свічку та миску з кутею і, поклонившись до чотирьох кутів, передавав страву дружині. Перед тим, як почати їсти, старійшина, зачерпнувши ложкою куті, підкидав її до стелі — на «приплід». Усі стежили, скільки прилипне зернин, ото стільки з'явиться в новому році ягняток та іншої живності. Друга порція призначалася врожаєві зернових, третя завбачувала кількість роїв, адже традиційно в кожному господарстві тримали бджіл. Тільки після цього починали вечеряти.

Другий день Різдва— Полог Богородиці
Другий день Різдва називався колись Пологом Богородиці, у лемків Вимітним днем, бо того дня ходили по хатах чоловіки (мабуть, парубки) і замітали за тамтешню дівчину, за що діставали від господарів «почесне».[6]



З початком Різдва вже можна було вживати скоромне. Власне до цього свята в кожному господарстві кололи свиней, щоб наготувати різноманітних м'ясних страв. За правило було приходити один до одного в гості, щоправда, до обіду намагалися не відвідувати сусідів, особливо це стосувалося жіночої статі. Якщо жінка чи дівчина першою заходила в хату, то неодмінно «приносила лихо», а тому, запримітивши «небажаних гостей», примикали двері; коли ж оселю до обіду відвідував хлопець або чоловік, то його намагалися почастувати.

  Відтак по полудню старші люди збиралися в гурти, а молодь починала колядувати (в деяких регіонах колядники водили свої ватаги навіть напередодні — пізнього свят-вечора). На Поділлі робили це лише другого дня свята
Різдвяні колядницькі ватаги споряджали переважно парубки. Вони заздалегідь вибирали ватага, себто керівника, «міхоношу», «козу», «пастуха з пугою» тощо. «Козу» зодягали у вивернутий вовною назовні кожух, прилаштовували солом'яні роги, хвіст і дзвіночок на шию; в інших регіонах були свої відмінності, зокрема ватага супроводжували «циган», «лікар», «жид», «смерть з косою» тощо. Проте обов'язковим атрибутом мала бути рухома зірка, яку постійно носив ватаг («Береза»).

Заходячи на подвір'я, колядники просили дозволу і, коли господар зголошувався, починали виставу із віншувальних пісень-колядок та жартівливих сценок. У поетичних текстах оспівувались господар, господиня та їхні діти, зичили їм щастя і здоров'я, а в господарстві, щоб були статки і щедрий приплід. Натомість, якщо в родині були діти, котрі довго не розмовляли, то таким давали напитися води з ритуального дзвіночка. Це начебто мало допомогти «оживити дзвінкий голос». Жінки ж, аби в них росли великі коноплі, ненароком обливали «міхоношу» водою. Якщо в оселі була дівчина, то вона обдаровувала кожного колядника яблуками та горіхами

У різдвяних звичаях раніше і сьогодні бачимо ряд дохристиянських елементів, які мали своє призначення в тому, що закликали добрий урожай у наступному році, багатство і добробут господарям, щастя і здоров’я всім членам родини. Про все це співається в колядках. Колядки - це архітвори українського народу, і самобутність їх у тому, що в них гармонійно поєднується давнє і нове, загальнолюдське і національне, релігійне і світське.

Валентин Собчук

Категорія: Будинок культури Коцюбинської селищної ради | Переглядів: 1289
Головна » 2012 » Січень » 7 » Історія і традиції Різдвяного свята
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Селищна рада
08298, Україна,
Київська область,
смт. Коцюбинське,
вул. Доківська, 2
тел./факс: (045) 97-72-247
kocubynske@gmail.com

Женский футзальный клуб «Беличанка» (Коцюбинское)

Аптека Салвия ФАРМ Киев - медикаменты, косметика и низкие цены на них


Хостинг від uCoz